Олексій Ануля — фіналіст Премії імені Ігоря Козловського у 2025 році, відзначений за документування досвіду російського полону та активну допомогу у звільненні українських бранців.
Олексій Ануля у 2025 році представив книгу «Jingle bellz» — глибоке та системне осмислення досвіду перебування в російському полоні. Видання детально описує методи тортур, психологічного тиску, зламу та виживання, а також поведінкові механізми як полонених, так і катів.
Олексій провів у полоні 10 місяців і повернувся під час звільнення 31 грудня 2022 року. Попри голод, побиття, приниження та нелюдське поводження, він зумів зберегти гідність та внутрішню свободу. Після звільнення він підтримує родини полонених, допомагає домагатися їхнього звільнення і свідчить про воєнні злочини РФ.
Промова Олексія Анулі на церемонії вручення Премії.
Вітаю всіх присутніх.
Мене звати Олексій Юрійович Ануля. Я колишній військовополонений. Син, брат, батько двох дітей, президент фонду «Ціна свободи» і автор книги «Jingle bellz». Сьогодні моя діяльність полягає в адвокації теми військового полону у світі. Я намагаюся знайти контакти, які можуть реально впливати на умови утримання наших військовополонених у країні-агресорі, а також тих партнерів, які здатні стати третьою стороною в процесах, що впливають на майбутні обміни, щоб ці обміни відбувалися швидше.
Фонд «Ціна свободи» допомагає дітям закатованих у полоні, а також дітям загиблих воїнів, які через об’єктивні обставини опинилися у складних життєвих умовах. Ми хочемо, щоб про них не забували, щоб вони знали: їх пам’ятають, вони не самі, і до них завжди готові прийти на допомогу. Маленькими кроками ми намагаємося показати, що чужих дітей не буває — усі вони наші.
Що для мене права людини й гідність?
Права людини — це поняття дуальне, тісно пов’язане з обов’язком. Якщо ми намагаємося розглядати право людини окремо від обов’язку, то втрачаємо розуміння того, як саме ці права мають бути захищені. У вузькому сенсі ми всі знаємо, що це право на свободу, на життя, на інформацію. Без інформації людина не може зробити об’єктивний вибір, навіть коли йдеться про збереження власного життя.
Але важливо говорити й про відповідальність. У книзі «Jingle bellz» я описую ситуації, коли права людини порушуються тому, що хтось не бере на себе жодної відповідальності за свої дії. Коли людина позбавляє прав іншу людину — таку саму, як вона, тільки з іншим громадянством, можливо з іншою мовою чи віросповіданням. І тут постає питання: якщо людина не виконує свого обов’язку перед іншою людиною, перед суспільством, перед країною, чи не повинна вона не формально, а реально і показово нести відповідальність? Чи не потребує це оновлення або створення таких інституцій, які б дійсно контролювали виконання цих обов’язків?
Що для мене гідність? Це вірність своїм принципам.
Це чесність із самим собою. Це здатність не тільки брати, а й давати. Це жертовність, тому що людина, здатна жертвувати частиною себе заради іншого, не здатна на зраду. Гідність — це коли слово людини дорожче будь-якого документа, коли не потрібні докази, щоб вона виконала те, що сказала.
У давніх традиціях слово «гідний» було пов’язане з відповідністю певному вищому закону — тому, що сьогодні ми могли б назвати внутрішнім моральним цензором. І якщо навіть відкласти релігійне значення, то можна сказати: цей вищий закон — це любов. Найвища форма любові — жертовна. У світі є два види незрадливої любові: любов матері до дитини та побратимство. Обидві — повʼязані кров’ю, обидві — про зв’язок, який не розривається.
Для мене гідність — це здатність віддати частину себе заради іншого: заради своєї Батьківщини, заради своєї родини, заради того, щоб стримати власне слово. І сьогодні в Україні це відбувається щодня. Сотні тисяч людей роблять усе можливе, щоб країна вистояла, щоб суспільство залишалося єдиним попри тиск ворога та спроби нас роз’єднати.
Цікаво також розуміти, що таке зрада. Існує індоєвропейський корінь «рада», який означає коло. У колі кожен елемент важливий. Якщо один елемент ламається, якщо одна людина зраджує, це руйнує не лише окрему ділянку — руйнується вся система. Порушується баланс і в суспільстві, і в державі, і в кожній спільноті.
Чи можна підсилити мою діяльність?
Я переконаний, що так. І це можливо тоді, коли кожен із нас виконує свої обов’язки, працює з інформацією відповідально, веде аргументовану комунікацію, будує контакти через людяність і емпатію, через спілкування людина-людина, а не людина-система. Важливо не боятися брати на себе ініціативу, бути лідером у своєму оточенні, слухати інших і приносити у свою спільноту знання, які можуть допомогти.