Олег Мірошніченко — фіналіст Премії імені Ігоря Козловського у 2025 році, відзначений за активну позицію, завдяки якій були внесені зміни до Постанови Кабміну щодо визнання інвалідності такою, що настала внаслідок російських атак — по всій території України, а не тільки у тих районах де ведуться бойові дії.
Це дає можливість пораненим цивільним офіційно отримати статус людини з інвалідністю внаслідок війни — а разом із ним і право на державні виплати, реабілітацію, пільги та соціальний захист.
54-річний Олег за фахом — пілот із європейською ліцензією EASA. У вересні 2022 року він отримав тяжкі ушкодження внаслідок російського ракетного удару по Дніпру. Зіштовхнувшись із відмовою держави визнавати його інвалідність наслідком війни, через те що територія де це сталося не була включена до переліку територій де ведуться бойові дії, Олег розпочав боротьбу за справедливість — не лише для себе, а й для сотень інших постраждалих.
Промова Олега Мірошниченка на церемонії вручення Премії.
Вітаю всіх.
Права людини – це не тільки загальна декларація ООН з прав людини, Європейська Конвенція з прав людини та Хартія основних прав Європейського Союзу. Це ті цінності, заради яких ризикують своїм життям сили оборони, та заради яких українське цивільне суспільство, стійко тримається в умовах війни. Адже найбільшим порушенням прав людини й зазіханням на нашу гідність є російська воєнна агресія.
Один з проєктів, з якими я працюю, присвячений праву на безплатне користування закладами фізкультури та спорту для людей з інвалідністю. І хоча це право закріплено в нашому законодавстві, органи місцевого самоврядування нехтують ним, і не надають компенсації закладам за такі відвідування. Щоб довести це право я подав до суду, й суд вже тричі ставав на мій бік. І хоча міська рада формально й подала апеляцію, вона ж нарешті розробила порядок компенсації закладам за відвідування їх людьми з інвалідністю внаслідок війни. Надалі я працюю для того, щоб відстояти це право й для людей, які отримали інвалідність за інших умов. Так, як це зазначено в законі, тому що спорт – це найкраща реабілітація.
Ще одна тема з якою я працюю – це право на звернення до органів влади, яке гарантоване статтею 40 Конституції України, і ми вже маємо певні досягнення на цьому шляху. Законодавець значно розширив цифрову доступність та безбар’єрність, забезпечивши можливість для громадян України звертатися з судовими позовами у разі порушення їх прав через електронний суд. Це особливо важливо для маломобільних груп населення та людей з інвалідністю.
І я закликаю вас звернути увагу й підтримувати подібні ініціативи.
Подекуди навіть початок публічної дискусії може розв’язати проблему.
Коли я подавав судовий позов проти Кабінету Міністрів України через постанову № 306, згідно з якою, для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни цивільним людям, територія, де це трапилось, повинна бути включена до переліку територій, де ведуться бойові дії, суспільний розголос дуже допоміг. Я звернувся в міжнародні правозахисні організації та інституції, який був в змозі знайти. Я постійно говорив про цю проблему на всіх круглих столах та міжнародних майданчиках, де мав можливість виступати.
Проблема полягала в тому, що такий статус могли отримати лише люди, які проживали в переліку областей, де відбувались бойові дії. Але, на жаль, крилаті та балістичні ракети разом з шахедами не знають адміністративних кордонів та можуть влучити скрізь, тому разом ми довели, що вся територія території України є такою територією, де йде війна. Тому тепер усі люди, які отримали інвалідність внаслідок травм, пов’язаних з обстрілами, не мають особисто звертатися до суду й можуть отримати такий статус. Міністерство ветеранів України зголосилося добровільно у досудовому порядку виправити цю несправедливість та ініціювала зміни до постанови.
Саме тому дуже важливо продовжувати робити те, що ви робите зараз, та підтримувати проєкти один одного. Так, дійсно, правозахисники будуть робити свою справу навіть без підтримки, тому що ми це робимо за нашим глибоким переконанням. Але коли ми бачимо, що наші зусилля оцінені належним чином, та суспільство потребує нас, наші сили зростають у 10 разів.
Я дуже вдячний Центру громадянських свобод за таку високу оцінку моєї правозахисної діяльності. Також хочу виказати слова подяки людям, організаціям та інституціям, які значно допомогли у відстоюванні прав людини.
Дякую пані Гунті Анка, керівнику Ризької академії за організацію та проведення тренінгу по Конвенції ООН по правах людей з інвалідністю. Дякую пані Філіппі Такар, координатору по Східній Європі European Disability Forum, завдяки якому відбувся вищезгаданий тренінг, та за її постійну інформаційну допомогу та консультацію. Дякую Генеральному секретарю Національної асамблеї людей з інвалідністю України, пані Вікторії Назаренко, та особливо юристу Павлу Ждану, за активну участь у розробці змін до законодавства та постійний захист прав людей з інвалідністю. Дякую керівнику благодійного фонду «Право на захист» пану Олександру Галкіну та особливо юристам Юлії Назаренко та В’ячеславу Стесюку за правову допомогу, складання судових позовів та юридичний супровід. Дякую голові Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні пані Даніель Бель та спеціалісту по правах людини пані Елоді Мюллер за увагу до проблематики порушення прав людини та активна участь у їх відновленні. Дякую пану Дмитру Реві, керівнику громадської організації «Правозахисна група “Січ”». Дякую пану Олександру Павліченку, керівнику Української Гельсінської спілки з прав людини, та окремо дякую юристу Іллі Шияну за юридичний супровід та складання судових позивів через порушення прав осіб з інвалідністю.
Я дуже сподіваюсь, що їхня допомога та підтримка не припиниться, і що вони допоможуть реалізувати й інші спільні правозахисні та адвокаційні проєкти. Наприкінці хотів би подякувати моїй дружині, яка знаходиться в цьому залі, та яка підтримує мене та допомагає у моїх справах. І вам усім за вашу увагу.